Сьогодні один із тих днів, коли моє існування здається мені особливо огидним. У такі моменти я згадую казку про Снігову Королеву і Кая, якому в око і в серце потрапило скельце проклятого дзеркала, через що він бачив усе спотвореним і бридким.

Ось і в мене те саме. Усе навколо здається безглуздим, люди бісять, і ледве знаходжу в собі сили вилізти з-під ковдри.

Раніше я бачила в цьому страшенну несправедливість. Чому інші люди повні енергії й життєрадісні, а я прокидаюсь вже стомленою? Чому комусь легко дається спілкування, а я після контакту з людьми абсолютно розбита, і маю побути насамоті, щоб зібрати себе по шматочкам?

Зараз я починаю потрохи із цим змирятись, приймати свою темну сторону і просто свідомо переживати мерзенний настрій.